Квітковий салют та сердечні слова вдячності на честь Дня Перемоги яровцям, які ціною свого життя дарували нам мирне небо…
Прийшла весна у Юрово моє,
І заквітчала і сади й гаї…
Ось вишеньки неначе наречені,
Черемхи цвіт, співають солов’ї
Весна принесла на крилі лелечим
Любов і радість кожному в село.
І сміх дитячий хай звучить в домівках,
А смутку й болі зовсім не було.
Все оживає, все цвіте і мріє…
Нетлінна пам’ять наша ожива.
Ми пам’ятаємо, про тих хто не зуміє
Подарувати ніжність і слова.
Ми пам’ятаємо загиблих односельців,
Що не вернулися додому із війни.
Пам’ять про них – у правнуків і внуків.
У добрих справах наших живуть з нами вони.
Ми вдячні, Вам, за те, що виростаєм .
Під мирним небом бачим світлі сни.
Ми, Юрівці, про Вас не забуваєм,
Всіх тих , що не вернулися з війни.
В День Перемоги – вдячності слова.
До обеліску знов лягають квіти.
Хвилиною мовчання біль в душі жевріє…
Під мирним небом хай зростають діти
Здійсняться їхні хай дитячі мрії.
1942 року січня 27 з вечірнього повідомлення Радянського інформбюро про спалення сіл Житомирської області німецько фашистські мерзотники руйнують українські міста і села, винищують мирне населення. У грудні 1942 році гітлерівці спалили села Житомирської області: Словечино, Рудня, Сирниця, Юрово, Хочине, Перга.
Після цього всі жителі села Юрово, які залишилися живими вибиралися в ліс і розміщувалися біля табору партизан. Становилася тісна взаємодопомога. Люди всіляко допомагали партизанам, а ті в свою чергу оберігали і захищали їх від ворога. Люди жили в лісі протягом всього 1943 року, тому, що боялися повертатися в село, оскільки фашисти в селі Перга розмістили свій бойовий загін чисельністю 500 чоловік.
Не тільки в партизанських загонах так хоробро воювали юрівчани наближаючи день перемоги. 103 похоронки прийшло в село і море вдовиних і сирітських сліз. Ось така друга Світова війна для Юрово.
До вашої уваги наша композиція «Вічна пам′ять», де розміщено похоронки наших односельчан:
Падають сніги а потім розстають
Зеленіють, жовтіють, опадають листочки з дерев
І разом з тим спливають роки,
Спливають роки і десятиліття
Час стирає навіть найміцніше каміння
Та в пам′яті людей ніколи не зотреться
Цей вікоповний подвиг народу
Вічна пам′ять, вічна пам′ять, вічна пам′ять
Хвилиною мовчання вшановуємо пам’ять загиблих односельчан.
Кажуть у війни не жіноче лице, а скільки жіночок, наших юрівчан на своїх плечах винесли лихоліття війни. Не можна не згадати дівчат санітарочок, яких доля навчила бути і ніжними і милосердними мати золоті серця і руки, мати таке серце де ніколи не думалося про себе, а часами згадувалося про тих, хто цього потребував. Це- Козуб Оксана Гаврилівна, Ковальчук Олена Степанівна, Климовець Олександра Йосипівна, Талах Матрона Адамівна, Талах Єва Василівна, Талах Єва Степанівна. Сестричками їх називали бійці, а сестрички не жаліючи ні здоров’я ні своєї ще не розквітлої молодості віддавали тепло своїх сердець і душ тим хто цього потребував. Безсонні ночі, туга за домівкою, біль розлуки з рідними, здавалося не виживеш, але це тільки здавалося, бо достатньо було почути лиш стогін пораненого, як десь далеко бралися сили, як оті тендітні дівчата ставали стожильними і готові були на самопожертву заради них.
Низький уклін вам дівчатка санітарочки за наше щасливе дитинство, за право жити під мирним небом, за здійснення всіх наших дитячих мрій.
